Володимир Панченко 24.03.2023
Триста сімдесят п’ять років тому – в березні 1648 року – історія української дипломатії збагатилася доленосним документом, можливо, досі не дуже відомими широкій громадськості, однак надзвичайно актуальним як тоді, на початку буремних днів Хмельниччини, так і нині – в час, коли український народ виборює своє право на свободу й незалежність у рішучому протистоянні з агресором.
Ідеться про Бахчисарайську угоду між Військом Запорозьким та Кримським ханством – ту угоду, яку пізніше неодноразово підтверджували наступники Богдана Хмельницького: Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Самойлович, – і яка врешті знайшла логічне завершення в третій статті славетної Конституції Пилипа Орлика 1710 року: «Поневаж нам всегда приязнь сусідськая Панства Кримського єсть потребна… старатися о одновлення давнього з Панством Кримським братерства, колегації воєнної і потвердження вічної приязні, на которую би впред окреснії панства заглядуючися, не дерзали порабощення собі України желати».
Готуючись до рішучої боротьби і шукаючи на цьому шляху потужних союзників, Богдан Хмельницький ще з 1647 року розпочав переговори з кримським ханом Іслам-Гіреєм і його владною верхівкою про спільні воєнні дії, а також про припинення конфліктів між козацтвом та Кримським ханством, що точились іще від XVI століття. Після цих переговорів у другій половині січня 1648 року до ханської столиці вирушило козацьке посольство на чолі з полковником Яцьком Клишею – одним з найвідданіших тогочасних Богданових соратників. Місія, одначе, завершилась невдало – насамперед через те, що Іслам-Гірей з недовірою поставився до воєнної ініціативи козаків як давніх ворогів ханства. Гетьман, проте, не відступив від свого наміру – і вже менш ніж через місяць відрядив нове посольство, яке – судячи з усього, після двох-трьох тижнів нових перемовин – усе ж таки домоглося підписання угоди між гетьманом і ханом.
Що ж передбачала ця угода?
Основні її положення були такими: встановлення рівноправних дружніх відносин між Військом Запорозьким і Кримським ханством; надання взаємної військової допомоги; заборона татарським військам здійснювати напади на українські землі – і, зокрема, брати ясир; крім того, козацька сторона зобов’язалась оплачувати послуги татарського війська грошима, продовольством, фуражем та частиною військової здобичі.
Результати Бахчисарайської угоди 1648 року важко переоцінити. Практично в усіх переможних битвах козацтва періоду Хмельниччини – Жовтоводській, Корсунській, Пилявецькій 1648 року, Зборівській 1649 року, Батозькій 1652 року – кіннота кримських татар була однією з найважливіших ударних сил. Ім’я татарського воєначальника Тугай-бея можна сміливо поставити в один ряд з такими героями Визвольної війни, як Іван Богун, Максим Кривоніс, Данило Нечай або Михайло Кричевський.
Нині, коли український і кримськотатарський народи, як і 375 років тому, перебувають пліч-о-пліч по спільний бік лінії фронту, хочеться ще раз подякувати державницькій мудрості та свідомості легендарного «батька козацького» Богдана Хмельницького, віддати шану як славетним козацьким полковникам, так і їхнім кримськотатарським союзникам. І навести ще одну цитату з невмирущої Конституції Пилипа Орлика: «По скінченню зась війни… кріпко і неусипно постерігати того… аби ні в чім з Панством Кримським приязнь і побратимство не нарушилося», яка має стати дороговказом для сучасних і майбутніх відносин українського й кримськотатарського народів у прийдешній, переможній, звільненій від окупації Україні.
Текст підготовлений к.і.н, пров.н.співр. Панченком В.О.
Ілюстрація I.Гірея з гравюр XVII ст. подарованих українським музеям колекціонером з Німеччини, але українцем в душі - Тіто Герре та зображення Бахчисараю ХІХ ст. з його ж колекції.