Володимир Панченко 05.04.2021
|
"Гетьман Пилип Орлик", художник Микола Павлусенко 1997 р. |
Триста одинадцять років тому – 5 квітня 1710 року, у молдавському місті Бендери, на козацькій раді було вперше оприлюднено документ, довкола якого й нині точаться гарячі дискусії. Документ, який і досі викликає якнайпильнішу увагу науковців, журналістів, шанувальників минулого та й просто небайдужих громадян. Документ, якому судилось увійти в історії України під лаконічною назвою «Конституція Пилипа Орлика». Часто в пресі, радіо- й телеефірі, в Інтернеті збурюються суперечки: то що ж насправді являє собою Конституція Пилипа Орлика? Справді основний законодавчий акт козацької держави – подібно до нинішніх світових конституцій – чи лише геніальний проект? Підсумок гетьманського державотворення за останні три чверті століття – від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи, – чи начерк державного устрою, який міг існувати тоді лише в ідеалі, «на папері»? Думок багато. І всі ці думки й точки зору мають рацію, але охоплюють питання лише частково, вибірково – як думки сліпих мудреців про природу слона у відомій староіндійській притчі… Часто доводиться чути: «Конституція Пилипа Орлика – не законодавчий акт, а лише спроба угоди між гетьманською владою та козацьким військом». |
Так. Але не забуваймо, що тогочасна європейська політична думка саме так і витлумачувала сутність держави – як угоди між владою й підданими. Славетні європейські Орликові сучасники – Джон Локк, Девід Юм, Шарль-Луї Монтеск’є, з працями яких цілком міг бути знайомий і сам гетьман, характеризували право й закон саме як фіксацію, оформлення такої угоди. Тож «пакти і конституція» для Орлика – це справді насамперед «договори і постанови», що фіксували на письмі основні домовленості між гетьманом та старшиною, з одного боку, й широкими козацькими масами – з другого боку. Якщо пам’ятати про цей момент, дискусійність питання відразу зменшиться в кілька разів…
Інше, не менш гостре питання ми вже згадували: чим насправді є Конституція Пилипа Орлика – підсумком державотворення чи його ідеальним баченням? Знову ж таки – «істина посередині». Будь-який законодавчий акт і будь-яка правова система, за твердженням тих-таки сучасних Орликові європейських мислителів, – це лише ідеальне, усереднене, навіть дещо абстраговане втілення в актах безлічі конкретних політико-правових колізій. Так, Орликова політична система – значною мірою саме такий ідеальний виклад головних засад устрою Гетьманщини. Проте базою таких засад є саме той досвід, який українське козацтво пройшло не тільки «від Богдана до Івана», а й від самих початків свого існування – від устрою уходницьких громад межі XV – XVI ст. Коли ми кажемо, що Пилип Орлик одним з перших (якщо навіть не першим!) обґрунтував у своєму проекті класичний поділ державної влади на три гілки – законодавчу, виконавчу й судову, – то гетьмана до цієї моделі підвели не абстрактні міркування, а саме історичний досвід козацького державотворення, традиція його «мілітарної демократії». Тож цінність Конституції Пилипа Орлика полягає саме в тому, що основною базою цього документа стала саме практика козацького державного будівництва, його формування в тих умовах, коли йшлося без перебільшення про виживання українського народу як окремого етносу, як політичної нації – нехай навіть на стадії зародження.
І, нарешті, ще одним гострим моментом у дискусіях про Орликову конституцію є питання про її практичне значення. Чи відіграв хоч якусь важливу роль у процесі козацького державотворення цей документ, оприлюднений (за великом рахунком) на еміграції, а згодом на довгий час похований у безоднях архівів?.. Якщо дивитися суто поверхово, то можна відповісти й так. Але пригадаймо, що (за деякими історичними даними) у створенні Конституції Пилипа Орлика брали участь і вихідці з Наддніпрянщини (є, до речі, поодинокі відмості й про те, що до цього процесу могли бути дотичні тогочасний гетьман Лівобережної України Іван Скоропадський та його старшина). До того ж, саме після появи «Договорів і постанов» 1710 року в Гетьманщині розпочався свого роду правотворчий «бум», серед пам’яток якого ми можемо назвати такі напрацьовані козацькою юриспруденцією кодекси, як «Процес короткий або Акцес» 1730 року, «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1734 – 1743 років, «Суд і розправа в правах малоросійських» 1760 року… І вже цей факт є незаперечним доказом саме практичної ролі Орликової конституції в еволюції козацької державності періоду її «золотої осені» – XVIII століття.
«Переможців не судять», – є така давня прописна істина. Історія засвідчила, що гетьман-емігрант Пилип Орлик завдяки своєму політичному проекту став саме переможцем. Переможцем на політико-ідеологічному полі бою за українську державність. Орликові ідеї «мілітарної демократії» виступили важливою ланкою в низці досягнень українських мислителів, які десятиліттями й століттями формували національно-державницьку думку, працювали над її розвитком та модернізацією. І сьогодні ми не лише можемо, а й маємо віддати шану Орликові – чеському вихідцеві, білоруському уродженцеві, українському патріотові – за його подвиг. Подвиг, який і нині надихає тих, кому по-справжньому небайдужа воля України.
