Володимир Панченко 27.04.2020

Триста сімдесят два роки тому, наприкінці квітня 1648 року, на землях Запорозької Січі розпочався козацький похід. Знову, як і щовесни, запорожцям «запахла мандрівочка», як співається у відомій українській пісні. Та похід цього разу був непростим. Цього разу козаки вибирались бороти волю цілому народові. Розпочиналась Хмельниччина.

Портрет Богдана Хмельницького. Гравюра Віллема Гондіуса 1651 р.

Здавалося б, уже назавжди відшуміли бурі, здійняті козацькими загонами на чолі з Жмайлом, Трясилом, Сулимою, Павлюком, Остряницею… Здавалося б, навіки на українських землях запанував шляхетський «золотий спокій», скріплений і зміцнений королівськими декретами ще 1638 року. І. здавалося б, навряд чи цей «золотий спокій» буде порушений однією буденною, як на той час, подією – «наїздом» магната Даніеля Чаплинського на Суботів, хутір сотника реєстрового козацького війська Зиновія-Богдана Хмельницького…

А й справді, часом питаємо себе: що б відбулося, якби не сталося цього «наїзду»? Чи вибухнула б на українських землях одна з найпотужніших у нашій історії визвольних воєн, завершенням якої стало утворення цілковито нової – і на європейському, і на світовому терені – держави, якій судилося уславитись на весь світ як «християнській козацькій республіці»? Чи з’явилася б на політичній мапі тогочасного світу Гетьманщина, “Terra Cosacorum” – «земля козаків»? Чи пролунало б горде ім’я «Україна» на світових обріях так гучно й велично?

"Богдан Хмельницький і Україна". Народна алегорична картина XVIII століття (оригінал утрачений).

Відповідь одна: так, це неодмінно сталося б. Подібні «наїзди» магнатерії на козацькі села й хутори були на той час – як ми вже, власне, й зазначали, – буденним явищем. Сотні й тисячі козаків, покозачених селян, міщан, дрібних шляхтичів вирушали шукати правди на Січ. І, звичайно ж, особиста драма сотника Богдана Хмельницького не стала б стимулом до загальнонародного вибуху, якби не нашарувалась на тисячі таких самих драм і трагедій. Настав критичний момент – і народний гнів, долаючи всі королівські заборони, завирував. І надзвичайно швидко «золотий спокій» змінився нестримною бурею. Блискавицею, яка вже в найближчі місяці – як у відомій біблійній оповіді – напише своїм вогненним перстом три віщі слова. «Мене, текел, перес»: Жовті Води, Корсунь, Пилявці…

І по всій Україні залунають урочисті думи, підхоплювані сліпими віщунами-кобзарями:

«Гей, гетьмане Хмельницький,
Батьку наш, Зиновію-Богдане чигиринський!
Дай Боже, щоб ми за твоєю головою пили та гуляли,
Віри своєї християнської в поругу вічні часи не подавали…»

Портрет Пантелеймона Куліша (літографія 1860 р.).

Чимало ще трагічних сторінок буде в історії Хмельниччини. Та її початок – весна 1648 року – назавжди залишиться для українців взірцем народного зриву в боротьбі за волю, за державу, за рідну землю. І з цієї нагоди хочеться пригадати поетичні рядки Пантелеймона Куліша, присвячені цим незабутнім подіям:

Розлітались різно
Орли сизокрилі,
Молодих орлят на здобич
Налітати вчили.

Добре ж вони, добре
Вимахали крила,
Поки знову Україна
Бунтом закипіла…