17 грудня 2021 року - 31 січня 2022 року
Християнська релігійна традиція – одна з найважливіших складових частин української національної культури в історії її розвитку. Якнайближче це стосується культури часів козацтва – тієї форми народного буття, яку віддавна називають «християнською козацькою республікою» або «суспільством православних хрестоносців». Саме культура українського народу козацької доби – зокрема Гетьманщини XVII-XVIII століть – стала дороговказом для розвитку української духовності й мистецтва на майбутні століття. Повною мірою це відбилось і на розвитку такого специфічного жанру народної творчості, як іконопис.
Історія української ікони – в силу численних духовних, світоглядних, культурних обставин – стоїть дещо відокремлено в історії іконопису православного християнського світу загалом. Більшою мірою, ніж на іконописній спадщині інших православних країн, на іконописі України відбились європейські мистецькі впливи, зокрема стилі – ренесанс, бароко, класицизм, академізм. Більшою мірою, ніж в інших православних країнах, в Україні іконопис увібрав у себе народно-звичаєву традицію, певним чином «демократизувався», набувши при цьому ще й яскравих регіональних рис (тобто йдеться про чітке розрізнення іконописних традицій таких історичних регіонів України, як Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина, Полісся, Карпатський регіон тощо).
Важливим є і розуміння місця ікони як сакрального атрибуту в культурно-духовному і побутовому житті українського народу минулих часів. Згадаймо, що ікони та корогви з зображеннями християнських святих супроводжували козацтво в його військових походах, що меценатська діяльність гетьманів та козацької старшини виявлялась передусім у заснуванні, відновленні та перебудові християнських храмів, монастирів, культурних закладів при храмах (шкіл, друкарень, бібліотек тощо) і, звичайно ж, виготовлення для цих храмів ікон.
Саме тому Музей гетьманства до новорічно-різдвяних свят 2022 року підготував виставку пам'яток українського іконопису XVIII – початку ХХ ст. з музейних фондів, де ключовими є сюжети, пов'язані саме з зимовим циклом українських свят та обрядів (зокрема святами Святого Миколая Чудотворця і Різдва Христового).
Щодо сюжетів, безпосередньо пов'язаних із різдвяною тематикою, то вони репрезентовані на виставці лише однією пам'яткою – датованою ХІХ ст. іконою «Різдво Христове» (яскравим зразок народного трактування євангельської теми). Натомість помітно ширше представлено канонічні сюжети «Пресвята Богородиця» (низка ікон, датованих досить тривалим хронологічним діапазоном – від другої половини XVIII до першого десятиліття ХХ ст., а також значним різноманіттям варіантів зображень) і «Святий Миколай Чудотворець». Варто також зауважити, що саме ці іконописні сюжети – в силу світоглядних традицій козацтва – мали чи не найбільшу популярність у Гетьманщині та на Запорозькій Січі (пригадаймо хоча б численні варіації «Козацької Покрови» XVIII ст.).
Виставка знайомить нас переважно з анонімними творами невідомих народних майстрів, спадщина яких, однак, становить особливу цінність саме тому, що демонструє розвиток демократичної традиції в українському іконописі, підкреслює навіть певну «фольклорність» виразних засобів цього мистецтва (водночас тісно поєднану з православним церковним каноном.
У цілому виставка української ікони XVIII – початку ХХ ст. з фондів Музею гетьманства стане цікавим і актуальним заходом як з точки зору своєї тематичної наповненості (святкова тема, відображення християнського начала в українській культурі та мистецтві минулого), так і з суто мистецького погляду, оскільки така виставка докладно ознайомить широкий загал з яскравими традиціями українського іконописного мистецтва – як невід'ємної частини української народно-художньої творчості загалом.
