Володимир Кривошея

доктор історичних наук, співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України

Історична наука на рівні описовості дає більш менш послідовну причинно-наслідкову лінію розвитку українського козацтва. Складніше з появою емпірічних досліджень, без яких вийти на філософське осмислення цієї проблеми неможливо. Уривковість джерельної бази ускладнює дослідження цього питання, але і наявні джерела вимагають їх нового прочитання під кутом різних цивілізаційних підсистем і критеріїв. Цивілізаційний підхід відіграє важливу роль в осмисленні місця того чи іншого явища у всесвітній історії. Згідно з п’ятирівневою класифікацією Р.Уескотта пропоновану цивілізацію слід віднести до козацької (регіональної і локальної), української (національної), європейської (континентальної), світової (західної). Інші класифікації не дозволяють українське козацтво віднести до окремої цивілізації. Полишаючи кінцеве вирішення цього питання філософам, поглянемо на козацтво з точки зору методології цивілізаційного підходу, що дає змогу збагатити наші знання новими ракурсами погляду на вже відомі проблеми. На прикладі існування українського козацтва (яке єдине в світі змогло створити свою державу) маємо можливість дослідити довгочасове існування і відтворення специфічної просторовочасової історичної цілосності, в якій сталі елементи переважають над нестабільними і поєднуються з мутаціями.

Відомо, що цивілізація, яка утверджується, поглинає попередню або дещо її витісняє. У нашому випадку козацтво поглинуло і частково витіснило головний правлячий стан що передував йому – шляхетство. При чому останнє стало цементуючим фундаментом нової спільноти під козацьким прапором. Не можна не погодитися з твердженням, що "українська шляхта в своїй переважній більшості відразу ж і без жадних вагань із зброєю в руках рішуче виступила на захист Речі Посполитої” [1,29], проте Хмельницькому і його соратникам вдалося її розколоти. Частина шляхти стала на бік повсталих і покозачилась. Професор Наталія Яковенко виділяє "більші хвилі покозачення шляхетського елементу: впродовж літа–осені 1648 р., тобто внаслідок перших військових тріумфів Хмельницького, і восени 1649 – на початку 1650 р., після Зборівської угоди” [2,22]. Для підтвердження цього наведемо таблицю питомої ваги шляхти у козацькому війську за реєстром 1649 р.

Деталі
Перегляди: 2534

 

Т.Ґ.Яковлева (Санкт-Петербурґ, Російська Федерація)

"Український історичний журнал " № 5, 2006 с. 235

Доповідь, виголошена на вченій раді Інституту Історії України НАНУ 25 травня 2006 р.

Добре відомо, що в російських архівах (зокрема в Москві й Санкт-Петербурзі) зберігаються безцінні матеріали з історії України доби Гетьманщини. Це, безперечно, стосується документів, дотичних періоду гетьманування Івана Мазепи. Значний їх масив через неоднозначне ставлення до цієї особи ще й досі не введено в науковий обіг. Не секрет, що для багатьох І.Мазепа й дотепер є «зрадником», згадка про якого вкрай небажана. Проте останнім часом у Росії намітились серйозні зрушення в оцінці І.Мазепи, що дозволило зайнятися вивченням відповідних архівних матеріалів.

Кілька років тому в Санкт-Петербурзі з ініціативи Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету розпочалася серйозна робота з дослідження й підготовки до публікації документів Івана Мазепи. Ідеться, перш за все, про т. зв. *Батуринський архів» — комплекс документів, вивезених А.Меншиковим у 1708 р. після здобуття й сплюндрування Батурина. Довгі роки ці документи зберігалися в складі різних колекцій Москви та Санкт-Петербурґа й не були використані в жодній з опублікованих праць з історії України.

Деталі
Перегляди: 2072