Володимир Панченко 09.05.2023

 

КОЗАЦТВО І ЄВРОПА

В одному з залів Музею гетьманства, присвяченому гетьману-емігранту Пилипу Орлику та його славетній Конституції, відразу впадає в око ціла галерея репродукцій портретів. Король Польщі Станіслав Лєщинський. Королі Швеції Карл ХІІ і Фредерик І з династії Ваза. Король Англії Георг ІІ Ганноверський. Король Франції Людовік XV Бурбон. Князь Трансільванії Ференц ІІ Ракоці… 

На запитання екскурсантів співробітники музею докладно відповідають, що це – портрети союзників Орлика, тих європейських володарів, з якими він намагався створити військово-політичну коаліцію, спрямовану на визволення України й перетворення її на незалежне велике князівство. Але це питання варто сформулювати дещо ширше. Поміркувати над тим, коли ж Військо Запорозьке увійшло як рівноправна одиниця до братства європейських держав?

Якщо ми поглянемо на основні віхи діяльності наших найвизначніших гетьманів, то практично в більшості з них знайдемо якнайміцніші зв’язки – політичні, економічні, військові, культурні – з Європою. Участь Петра Сагайдачного і його козаків у Священному Союзі міліції християнства, в рамках діяльності якого відбулася славнозвісна Хотинська битва 1622 року. Активне військове співробітництво Богдана Хмельницького з Шведським королівством, Молдавським і Трансільванським князівствами, ба більше – не менш жваве листування з вождем англійської Славетної революції (так називають її самі британці) Олівером Кромвелем. Продовження цієї ж політики (зокрема щодо Швеції й Дунайських князівств), а також сміливі проекти федерації трьох європейських держав – Польщі, Литви та козацької України – в діях і планах Івана Виговського. Освіта, здобута Іваном Мазепою у Польщі, Німеччині, Голландії, його пізніші міцні контакти зі Станіславом Лещинським, Карлом ХІІ і Ференцом ІІ Ракоці – з перспективою визнання України незалежним «Великим князівством Руським». Подальші спроби втілення цієї ж політики (як ми вже зазначали) в діяльності Пилипа Орлика – до речі, колишнього учня єзуїтської колегії у Вільнюсі. Навіть «золота осінь Гетьманщини» – спроби внутрішніх реформ в Україні, здійснювані в середині XVIII століття Кирилом Розумовським, не могли б відбутись – і навіть бути запланованими – без європейської освіти, яку майбутній останній гетьман Війська Запорозького здобув у молоді літа…

XVII – XVIII століття – доба, коли українська слава гриміла по всій Європі. 

Доба, коли Україну знали не як «Малоросію» чи «Малопольщу», а як «Країну козаків». У географічних атласах найкращих європейських картографів чітко стояла гордовита назва: “Ukrania que et Terra Cossaccorum”, “Ukraine Pays de Cosaques”… 1706 року одне з чисел німецького часопису “Europäische Fama”, де публікувалися життєписи найвизначніших державних і політичних діячів Європи, було присвячено Іванові Мазепі. З середини XVII по другу половину XVIII століття над портретами українських «козацьких генералів» – Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Данила Апостола – працювали найкращі німецькі, голландські, фламандські, італійські гравери. Палац для Кирила Розумовського в Батурині проєктував один з найкращих європейських архітекторів XVIII століття – англієць Чарльз Камерон. А від сина цього ж гетьмана – Андрія, службова кар’єра якого була тісно пов’язана з Віднем, записував українські народні пісні – і геніально інтерпретував їх у своїх музичних творах – Людвіг ван Бетховен…

Тож хочеться повторити запитання, поставлене письменником Ярославом Мельником у його резонансній публіцистичній статті, вперше надрукованій ще 1990 року, напередодні проголошення нашої незалежності: «Українці – європейська нація?» І відповісти твердо й рішуче: так. Нація першої в Європі демократичної конституції. Нація унікальної, цілком оригінальної моделі державного устрою, яка дістала згодом найрізноманітніші визначення – від «козацької республіки» до «трудової монархії». Нація, яка не лише творчо переймала кращі здобутки культури Європи, а й ділилась із цією культурою власним доробком, власними сторінками історії – згадаймо, як відкривали Івана Мазепу і для себе, і для європейської публіки Вольтер, Віктор Гюго, Джордж Гордон Байрон, Ференц Ліст, Юліуш Словацький. Нація, яка й нині, в часи воєнних випробувань, має повне заслужене право підписуватися гордовитим титулом, дарованим їй європейськими картографами: “Terra Cossaccorum” – «Країна козаків».

Текст підготував к.і.н., пров.науковий співробітник музею Панченко Володимир.