Людмила Бевз 27.04.2021

Коли і хто збудував нашу кам'яницю не відомо, але ми знаємо, що першопочатково будинок був одноповерховий на дві кімнати. Документи говорять про перших відомих з 1717 р власників козацьку родину шляхетського походження Сичевських. Про цю родину відомо з кінця ХVІІ ст., з часів гетьмануванння Івана Мазепи. Сичевські були «природними польськими шляхтичами, які вийшли з Польщі в давні роки» та вели життя «подібне до дворянського». Батько родини – Мартин Сичевський, був старшим райцем київського магістрату, а один з його синів Степан у 28 років –лавником, пізніше козацьким сотником, а в 40 років став священником Спасо-Преображенської церкви на Подолі. Тому Сичевські й оселилися в камяниці, поряд із місцем свого приходу. Це була заможна родина, що мала земельну власність в Лубенському полку, хутір на Пріорці та млин.

А далі як у казці - і було у нього три сини. Старший Яків отримав батьківську парафію, середульший Кирило маючи батьківське благословення та підтримку його колег - подільських священників був зарахований до Пустинно- Микільського монастиря. Найменшого сина Івана батькові парафіяни не прийняли, і не отримавши спадку він пішов служити до військової канцелярії Гетьманщини. Пізніше його кар'єра будувалася в Петербурзі: при дворі імператриці Єлизавети був лакеєм, служив поручиком в гренадерській роті Преображенського полку, де отримав звання секунд-майора. Саме такий кар'єрний шлях і став визначним у затверджені його на київського війта 1754 р. імператорським указом.

Після смерті старших братів і батьківська садиба з камяницею перейшла до молодшого сина. А вже Іван Степанович заповів її своїй невістці Марфі - дружині сина Степана та внучці Насті, яку видали заміж за лікаря Степана Пилиповича Розлача.

1781 р. Сичевські продали садибу новим власникам, але це вже інша історія, яку ми розповімо згодом.

З архівів Музею гетьманства за дослідженнями Р. Лякіної.