Володимир Панченко 18.05.2020

22 травня ми традиційно святкуємо день, який у народі називають «днем Миколи Весняного» – християнське свято Перенесення мощей Святого Миколи Чудотворця. В народному календарі ми можемо зустріти багато прикмет та звичаїв, пов’язаних з цим святом: «До Миколи не буде літа ніколи – не сій гречки, не стрижи овечки», «Не хвались на Юрія сівбою, а хвались на Миколи травою», «На весняного Миколи не буває холодно ніколи…».

Та водночас ми знаємо, що Святий Миколай Чудотворець – один з християнських святих, що традиційно вважалися заступниками українського козацтва. Пригадаймо лаконічний опис молитви запорожця з романтичної повісті Олекси Стороженка «Закоханий чорт»: «Дід одслужив три молебні: Архістратигу Михаїлу, Єгорію Побідоносцю і Миколаю Чудотворцю». Ім’я саме цього святого носив чи не найславетніший з монастирів Запорозької Січі – Самарський Пустинно-Миколаївський, про який літописець Запорозької Січі Дмитро Яворницький, зокрема, згадував так: «Цей монастир – чудова святиня і за історичними споминами, і за великими діяннями подвижників, і за його винятковим становищем».

Передусім Святий Миколай шанувався козаками (за словами того ж Дмитра Яворницького) як покоритель «усіх, хто плаває, мандрує й подорожує» і «незримо супроводжував козаків у їхніх морських походах, підбадьорював і втішав під час страшних бур на Чорному морі, котре так часто несло їх чайки то до Синопа й Трапезонта, то до Аккермана й самого Царгорода».

Крізь століття лине до нас спів кобзарів:

На Чорному морі не гаразд починає –
Ізо дна моря сильно хвиля вставає,
Судна козацькі-молодецькі на три часті розбиває:
Перву часть одбивало –
У тихий Дунай заношало,
Другу часть одбивало –
На каторгу турецьку заношало,
Третю часть одбивало –
На Чорному морі затопляло…

Та не забував про козаків-невільників Святий Миколай Чудотворець. Чи не щороку вирушали запорожці за море – рятувати своїх побратимів. І ось уже лунали в Києві, з вуст учених спудеїв урочисті вірші, присвячені славетному гетьманові Петрові Конашевичу-Сагайдачному, що здобув чи не найбільшу з усіх наших гетьманів славу мореплавця:

За свойого гетьманства взяв в турках місто Кафу,
Аж і сам цесар турський був в великім страху,
Бо ‘му чотирнадцять тисяч там люду збив,
Каторги єдині палив, другії потопив,
Много тоді з неволі християн свободив,
За що ‘го Бог з воїнством його благословив,
Бо за найбільшую нєх собі нагороду
Почитає рицар, ґди кого на свободу
Визволить, за що гріхів собі одпущення
Одержить, а по смерті в небі вміщення…

Отож день Святого Миколая для нас – це не лише звичайна дата церковного чи хліборобського календаря. Це ще й пам’ять про тих, хто долав буремне море, поспішаючи на допомогу уярмленим братам. Про тих, хто, не знаючи страху, бився з ворогом серед розбурханих хвиль. Про тих, кому вічним пам’ятником стали невмирущі слова Шевченка:

Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тільки й треба:
Пливуть собі та співають,
Рибалка літає…
А попереду отаман
Веде, куди знає.

Самарський Пустельно-Миколаївський монастир (XVIII ст., нині м. Новомосковськ).