Виставка ікон Олександра Охапкіна
10 - 18 січня 2019 року

 

        Ініціатор і організатор виставки: Музей гетьманства та Заслужений працівник культури України, відома поетеса, громадська діячка, голова всеукраїнського ГО «Поступ жінок-мироносиць» та ініціатор і організатор проекту «Мистецький спецназ», який засобами мистецтва надихає воїнів АТО, Зоя Ружин.

 

 

        Виставка представляє 15 ікон відомого сучасного живописця, заслуженого художника України Олекса́ндра І́горовича Оха́пкіна, в яких талановито синтезуються традиційні техніки стародавнього іконопису і сучасного виконання. Такий стиль називають творчою іконою поставленою на національну основу.

 

 

Олександр Охапкін народився 28 січня 1962 року у Житомирі. Середню художню освіту отримав у Дніпропетровському художньому училищі, де навчався у 1978—1982 рр.         Після закінчення училища два роки працював вчителем у дитячій художній школі міста Олександрії, з 1982 по 1984 рік. У 1984 році вступив на факультет живопису Київського державного художнього інституту (нині Національна Академія образотворчого мистецтва і архітектури), який закінчив у серпні 1990 року.         Після цього повернувся до Олександрії, де продовжив вчителювання в місцевій художній школі.       Нині Олександр Охапкін мешкає в Олександрії, працює викладачем в Олександрійській дитячій художній школі. В цьому місті він виконував замовлення новозбудованих церков, для яких писав ікони і брав участь у розписі церковних інтер'єрів.

 

        Олександр Охапкін працює у галузі станкового малярства. Картини художника виставлялись на багатьох виставках в Україні і за кордоном.

 

         

 

        Мистецтвознавці називають творчість Олександра Охапкіна «релігійною поезією у фарбах».

 

           

 

        За словами професора історії мистецтва Київської духовної академії Дмитра Степовика, Олександр Охапкін: «Не хоче просто наслідувати давні ікони, хоч і не бажає радикально віддалятися від традиції закладеної, ще в Римській та Візантійській імперіях. У своїх творах прагне знайти золоту середину — між традицією і його власною філософською налаштованістю щодо ікони як одного з феноменів сприйняття Бога і Його святих через бачення.»