Національний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця" спільно з Музеєм гетьманства (м.Київ) експонують виставку «РЕКВІЄМ»
Нищівне розорення Батурина московськими військами на чолі з О.Меншиковим є однією з найтрагічніших сторінок в історії нашої держави.
Весь час свого гетьманування Іван Мазепа прагнув до волі, мріяв позбутися принизливого рабського статусу. Його невгамовна енергія, волелюбство, кликали до дій, він згуртував навколо себе людей таких же поглядів. І коли вихор Північної війни (1700-1721 рр.) почав вкривати своїм чорним крилом українські землі, Мазепа приймає рішення скористатись ситуацією на користь України. Він заключив угоду зі шведським королем Карлом XII, який виступав гарантом незалежності України. 24 жовтня 1708р. гетьман залишив Батурин, доручивши його оборону надійним людям - наказному гетьману Дмитру Чечелю, начальнику артилерії Ф.Кенігсеку, батуринському сотнику Д.Нестеренку. Довідавшись про перехід гетьмана на бік шведів, Петро І віддає наказ О.Меншикову і Д.Голіцину будь-що здобути Батуринську фортецю.
13 (2) листопада 1708 року московські війська на чолі з О.Меншиковим виконали волю царя. Місто було розграбоване та спалене, а жителі – по-варварські вирізані не дивлячись на стать і вік. На думку дослідників, на початку листопада 1708 р. у Батурині було знищено 13-15 тис. чоловік – вояків, мирних міщан (переважно жінок і дітей), селян з навколишніх хуторів та сіл, котрі збіглися під захист батуринських укріплень. Влучно описує ці моторошні події Великий Кобзар у поемі-містерії «Великий льох».
Каральні дії московських військ над жителями Батурина та його оборонцями розкриває картина Миколи Данченка «Батуринські яблука» (1995 р.), що представлена на виставці.
Ліногравюра Народного художника України Василя Лопати - «Великий льох» (1990 р.) та картина заслуженого художника України Петра Шпорчука - «Великий льох» (2007 р.), а також робота заслуженого майстра народної творчості України Людмили Вітковської «Ой червона річка, чорні береги…» (2008р.), «Над річкою, в чистім полі, могила чорніє» (2013 р.) - розкривають страшну руйнівну силу війни та скорботу по загиблим.
Ліногравюра В.Перевальського «Козака несуть» (2001 р.), назва якої взята зі слів відомих козацьких балад та пісень розкриває сумну картину козацької долі.
Всім нескореним і замордованим московськими катами своє полотно «Батуринське розп'яття» присвятив заслужений художник України Олександр Мельник.
Майже три століття замовчувались дійсні події минулого. Тільки в незалежній українській державі стало можливим відкрито говорити і писати про Батуринську трагедію.
